Якби не став автомехніком
Міг, наприклад, стати, як пацани, трактористом. Півроку пахаєш ти та трактор, а півроку буї буцаєш та бухаєш, що той чорт. Крім того, кращі трактора зазвичай роздають кумам та родичам, а усяким приблудам «на тобі, боже, що мені негоже». Заробиш на такій розвасюлі, а як же! Та ще й так, щоб та півроку «єстествеєнной бєзработіци» вистачило.
Та й взагалі: село — то не моє. Туди гарно у відпустку приїздити та на майські шашликів пожарить, а жити краще у великому місті.
Машини мені завжди подобались. Коли після школи почав мізкувати, куда пойти, куда подацца, ̶к̶о̶г̶о̶ ̶н̶а̶й̶т̶и̶,̶ ̶к̶о̶м̶у̶ ̶о̶т̶д̶а̶.̶.̶.̶ Загалом, коли став вирішувати, «кем работать мне тогда, чем мне заниматься», особливих питань навіть і не виникало – пішов в бурсу вчитися на автомеханіка.
Ну а там і навчали… «Понємногу… Чєму нібудь і как нібудь.» 
Ні, я не вважаю, що в бурсі витратив час даремно. Там було прикольно, весело, часом навіть пізнавально. Можна навіть сказати, що ПТУ — непогана школа життя.
Ось тільки ні в якого дідька то не школа автомеханіка. Від слова «взагалі». Дем’янич мене відразу до Віталі Лисенка приставив, ось він і був і моїм наставником, і моїми університетами. Так що з усією відповідальністю заявляю: всім, що я я вмію в професії, я завдячую ̶к̶н̶и̶г̶а̶м̶ Віталію. Це він мене навчив усьому, що я зараз умію. Віталя, якщо ти мене зараз читаєш, дякую тобі 
А якщо мене читає хтось із наших клієнтів, то поспішаю вас запевнити: я вже давно не учорашній петеушник хлопчик-рукожоп, а доволі професійний автомеханік.
І руки у мене тепер ростуть, звідки треба.
Виправили ¯\_(ツ)_/¯
